До уваги батьків! Інформаційні матеріали батьківських зборів.

        Граємо з дитиною всією родиною.

        Тема вибрана не випадково, адже кожен з Вас, шановні батьки, мріє про те, щоб дитина виросла розумною, самостійною, щоб в майбутньому зуміла зайняти гідне місце в житті суспільства. Діти виховуються в іграх так само як і в інших видах діяльності.

       “Давай пограємо!” – як нам знайоме це прохання дитини. І яку величезну радість вона відчуває, коли ми погоджуємося. Ми можемо побути хворим або продавцем, учнем або клишоногим ведмедиком. Зазвичай, граючи з малюком, ми слідуємо за його бажанням: вiн сам пояснює нам, що треба робити. А ми, якщо вже вирішили доставити задоволення, слухняно виконуємо всі вимоги.

       Однак гра – це не тільки задоволення і радість, що само по собі дуже важливо. У грі дитина закріплює навички, якими нещодавно оволоділа, розвиває найважливіші сторони своєї психіки. Діти в грі відчувають себе самостійними, за своїм бажанням спілкуються з однолітками, реалізують і поглиблюють свої знання та вміння. Граючи, діти пізнають навколишній світ, вивчають кольори, форму, властивості матеріалу і простору, знайомляться з рослинами, тваринами, адаптуються до різноманіття людських відносин, і т.д. У грі розкриваються такі можливості, які ще не реалізуються у повсякденному житті. Це схоже на погляд у майбутнє. У грі дитина буває сильнішою, добрішою, витривалішою, ніж у багатьох інших ситуаціях. І це природно.
       Дитина повинна співвідносити свої бажання з бажаннями інших дітей, інакше вона просто не буде прийнята в гру. Вона може вередувати з батьками але тільки не з партнерами у грі. Гра розвиває комунікативні здібності, треба навчитися встановлювати з однолітками певні взаємовідносини. Беручи ту чи іншу роль, малюк засвоює і необхідні для виконання цієї ролі норми поведінки, а не просто веде себе так, як захотілося в дану хвилину. Треба бути ніжною і турботливою у ролі мами або тата, добрим і уважним у ролі лiкаря, ввічливим і акуратним у ролі продавця.

       Діти, спостерігаючи за дорослими, прагнуть наслідувати їх у всьому, жити з ними на рівних, відтворюючи у грі те, що їм близько і цікаво (дії людей у побуті, трудові процеси, відносини людей один до одного, їх відпочинок, розваги і т. д.). У цих іграх важлива тема, зміст, послідовність відображуваних подій (шофер веде машину, льотчик – літак, мама вчить доньку, а не навпаки).

       Граюча дитина. Що може бути більш природним? Гра для дітей — це не просто розвага, а сама справжня життєва необхідність. Гра просто необхідна дитині для іі повноцінного та гармонійного розвитку, придбання необхідних навичок — як побутових, так і навичок соціального спілкування. Крім того, ігри допомагають батькам творчо розвивати дитину.

      Одними з найбільш корисних ігор є так звані рольові ігри, в яких дитина виконує певну роль.

       Здавалося б, гра в «дочки — матері», обожнювана усіма дівчатками світу, в яку грають вже, напевно, не одне століття, зовсім проста за своєю суттю і не несе особливого навантаження. Однак, насправді, це перше враження оманливе і є великою помилкою.

       Саме в подібних рольових іграх відбувається соціальна адаптація дитини, її знайомство з укладом цього світу, пошук свого власного я. Подібні ігри для дитини просто необхідні, без них розвиток дитини буде значно відставати від розвитку його однолітків.

      Крім того, поспостерігавши за рольовими іграми  сина чи дочки, ви зможете дізнатися багато нового про себе та інших навколишніх дитини дорослих. Діти дуже точно копіюють в іграх поведінку дорослих, і навіть їх інтонації. Можливо, поспостерігавши за розмовою дочки зі своєю лялькою, ви впізнаєте себе.

     Не менше значення рольові ігри грають і в підготовці дитини до змін у його житті або нестандартних ситуацій. Наприклад, маляті необхідно перший раз в житті відвідати стоматолога, і він відчуває побоювання. Обіграйте візит стоматолога  з лялькою.

      Поведінці дорослих властивий довільний характер — ми діємо відповідно до встановлених норм, правил, орієнтуючись на досягнення поставленої мети. У дошкільному ж віці ці вміння лише формуються, дитина діє мимовільно. І лише з часом, поступово, взаємодіючи з навколишнім світом, вона вчиться регулювати свої дії відповідно до вимог. Природно й максимально комфортно цей процес відбувається під час рухливих ігор з однолітками.

     Під час рухливої гри реалізуються одразу два природні прагнення дошкільника — бажання грати і потреба в постійному русі. А ще — у дитини розвивається здатність витримувати фізичні навантаження.

     Дітям четвертого року життя виконувати правила гри доволі складно. Тому дорослий має сам керувати грою беручи на себе активну, часто, провідну роль.

     Наприклад, пояснюючи гру “Миші та кіт” дорослий пропонує дітям бути “мишками” і “сховатися в нірки”. “Я буду котом” — каже дорослий, і сидітиму на лавці.

     Правила ігор для молодших дошкільників мають бути простими.

      Найліпша іграшка для дитини, та яку вона може змінювати за своїм бажанням. Тож недаремно пісок і вода — найулюбленіші для кожного дошкільника матеріали для ігор. Поєднуючись, вони перетворюють дитину на художника, архітектора й будівельника, словом, творця і справжнього чарівника, якому все під силу: зліпити чудернацьке “тістечко”, фортецю або утворити в пісочниці справжнє море з піщаним пляжем.

     Гра також є засобом спілкування. Комфортно почуваючись у грі, дошкільники безпосередньо й повноцінно спілкуються між собою попри те, що відчувають нестачу вербальних засобів комунікації. А ще гра сприяє вільному вираженню почуттів. Спрямовуючи їх на іграшки, діти можуть не турбуватися про наслідки. З цього погляду іграшки для дітей — це слова, а сама гра — мовлення. Тому за допомогою гри дитина отримує можливість осягнути те, що складно зрозуміти за допомогою слів або виразити словами.

      Однак батьки повинні пам’ятати про те, що навчання в процесі гри в першу чергу повинно залишатися грою. Ні в якому разі не можна примушувати дитину робити будь що проти іі волі.  Насильницьке навчання може привести до абсолютно протилежного ефекту — можна відбити бажання вчитися на довгі роки.

       Головне, що необхідно пам’ятати батькам, це те, що участь батьків у будь-якій грі вкрай бажано, якщо не пряме, то хоча б непряме. Адже вашу увагу необхідно малюкові більше всього на світі!

        Щасливим є дитинство, у якому гра — це синонім життя. Тож подаруйте своїм дітям щасливе дитинство! Адже саме ви відповідальні за повноцінну дитячу гру. Раз, два, три — гру почали!

 Гра – провідний вид діяльності дошкільного віку, що дає їй змогу пізнавати ті сторони дорослого життя, які вона поки не проживає реально. Це соціально прийнятий спосіб входження дитини у світ дорослих, пізнання моделі соціальних стосунків.

      Формування гри у дошкільному дитинстві може відбуватися природним і педагогічним шляхами. Гра розглядається як форма організації дитячого життя, пізнання світу (Базовий компонент дошкільної освіти України).

      Для успішної організації та розвитку ігрової діяльності керівник має володіти низкою умінь, особистісних якостей і дотримуватися наведених принципів.

  1. Пам’ятати про роль гри в житті дитини – дитяча гра є проявом ступеня розвитку людини на перших етапах її життя, вона – самостійне й необхідне відображення душевного наповнення, що потребує прояву назовні.
  2. Визнати ігрову діяльність як провідну в контексті загальної життєдіяльності дітей – для малюка гра – зовсім не забава, він живе у грі, задовольняючи своє бажання бути, як дорослий.
  3. Дотримуватися принципу свободи й самостійності – інтерес до теми гри перетворює її на творче завдання; включається уява, простежується сплеск ініціативи, діяльність дитини стає радісною і бажаною для неї.
  4. Відповідально ставитися до обов’язків, зокрема участі в розвитку ігрової діяльності дітей.
  5. Мудро керувати грою – розв’язуючи у грі й через гру низку завдань, доцільно зберегти її як діяльність, цікаву й близьку дітям.
  6. Спостерігати за грою дітей – спостерігати за перебігом гри, спрямовувати її з метою всебічного розвитку своїх вихованців.
  7. Розуміти, що розвиток ігрової діяльності передбачає поетапне передавання дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії – знати рівні розвитку своїх вихованців для того, щоб добирати адекватні засоби впливу на розвиток їхньої сюжетно-рольової гри.

         Навчайте своїх дітей гратися! Будьте для них прикладом! Вірте у своїх дітей!

Інформацію підготував вихователь молодшої групи “Соняшник” Кость Л.В.

Як уникнути танців під дитячу дудку, або

7 технік протидії дитячим маніпуляціям.

       Не сумнівайтеся: діти — найліпші маніпулятори. Чи чули ви від своєї дитини фрази на кшталт «ой, щось мені недобре…», «а мені тато дозволив», «ну будь ласочкааа…, я тебе так люблю…», «ну ще трошечки, ну п’ять хвилиночок», «це востаннє — чесно-чесно»? Завдяки таким вдало дібраним до кожного з батьків звертань дитина часто домагається свого, а дорослі лише дивуються, чому знову поступилися їй. Діти майстерно володіють різними техніками маніпуляцій і чітко розуміють, де й коли яка з них стовідсотково спрацює. Скористайтеся техніками, які врятують вас від дитячого тиску.

     Саме вони допоможуть протидії дитячим маніпуляціям.

  1. Нескінченні уточнення – «… тобто ти вважаєш, що я була не права, коли заборонила тобі вмикати телевізор?…але хіба ж ти дотримався своєї обіцянки?…то чому ж вважаєш покарання несправедливим? … як на твою думку я мала вчинити?…» Завдяки постійним уточненням ви зрозумієте, що є об’єктом нападу або критики. А також виграєте час, який дитина витратить, щоб обміркувати відповіді.
  2. Зовнішня згода – «так, ти маєш рацію, я дійсно вчинила погано, коли пообіцяла тобі разом пограти в м’яч, але так і не пограла…». Коли ви погоджуєтеся з дитино, то потрапляєте в атмосферу тепла, прийняття, навіть щастя. Це обеззброює. Дитина, з якою погоджуються, захоче, щоб із нею погоджувались і надалі.
  3. Межі свободи – подумки визначте чіткі межі між «добре» і «погано», «дозволено» і «неприйнятно». Ці межі допоможуть вам приймати рішення. Встановіть для дитини лише основні та найважливіші межі. Усередині їх надавайте їй свободу – не варто забороняти все підряд. Дотримання встановлених меж – вагомий аргумент протидії маніпулюванню.
  4. Інформаційний діалог – «…ти хочеш, щоб я зрозуміла тебе?». Поговоріть із дитиною про суть справи чи хоча б спробуйте завести таку розмову. Якщо дитина схиляється до обговорення питання по суті, поступово відмовляючись від маніпуляції, вважайте, що протистояння ви успішно завершили.
  5. Зіпсована платівка – «…спочатку прибери іграшки, спочатку прибери іграшки, спочатку прибери іграшки…». Багаторазово повторюйте ту саму фразу, яка містить важливе повідомлення маніпулятору. І обов’язково з тією самою інтонацією – на одній ноті. Використовуйте цю техніку для відмови в проханні.
  6. Конструктивна критика – «… мені здається – це не найліпша ідея…», «… я не впевнена, що буде краще, якщо ти підеш гуляти без шапки…» Підкріплюйте фактами обговорення намірів або дій дитини й обґрунтовуйте їх невідповідності намірам і вимогам дорослого. При цьому оцінюйте вчинки та їх наслідки, а не особистість. І обов’язково «без емоцій» та підвищення голосу.
  7. Контроль емоцій – контролюйте свої емоції та завжди зберігайте спокій під час спілкування з дитиною. Визнавайте право дитини на негативні емоції, коли вона не отримує того, що хоче, – не лайте за істерики, але при цьому не йдіть на поступки. Іноді вам легше поступитися дитині, щоб вона заспокоїлася і «відчепилася», особливо в гостях чи в людному місці. Проте, аби поставити на дитячих маніпуляціях жирну крапку, проявіть терпіння і непохитність.

Запам’ятайте: діти маніпулюють дорослими лише тоді, коли їм це дозволяють. Дитина має знати, що може відкрито говорити з батьками. Довіряйте дитині, адже будь-які її маніпуляції – це способи привернути увагу. Будьте щирими, даруйте дітям позитивні емоції та проводьте більше часу разом – і їхня потреба в маніпулюванні відпаде сама собою.

 

Інформацію підготув вихователь середньої групи «Грайлик» Шевцова Г.Є.

Соціально-педагогічна адаптація дітей до школи.

     Соціально – педагогічна адаптація до нового соціального середовища (школи) – це процес пристосування дитини до нових умов, вимог, обов’язків, статусу учня.

         Процес  адаптації учнів першого класу відбувається на трьох рівнях:

– біологічному (пристосування до нового режиму життя та навчання);

– соціальному (дитина входить до учнівського колективу);

– психологічному (входження дитини до нової системи вимог, вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов’язками).

         Для періоду адаптації дитини до школи характерним є зміна соціального статусу дитини, з безтурботного дошкільника перетворюється на учня з новими і складними обов’язками:

– вчасно прокидатися і приходити до школи;

– робити уроки;

– бути уважним, дисциплінованим на уроках.

         Дезодаптованість (порушення процесу адаптації) у певної частини школярів пов’язана з поведінковими проблемами – низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти не уважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови.

         Пропоную  ознайомитись з рекомендаціями, щоб підготувати дитину до входження до нового соціального середовища (школи).

  1. Життя в новому режимі.

Разом з першокласником складіть розпорядок дня та допоможіть його дотримуватися. Поступово привчайте дитину прокидатися в такий час, в який потрібно буде прокидатися у вересні.

  1. Здоров’я дитини.

Навчіть дитину тримати спину, щодня робіть зарядку. Слідкуйте за зором дитини, включіть в раціон чорні ягоди, риб’ячий жир, печінку.

  1. Обладнання робочого місця.

У дитини має бути свій куточок, де вона буде зберігати всі свої шкільні речі. Придумайте разом із своїм першокласником, де будуть  «жити» олівці, книги, зошити, шкільна форма.

  1. Ставлення до школи.

Ніколи не лякайте школою і поганими оцінками. Навпаки, піднімайте в дитині прагнення стати школярем. У молодшому шкільному віці діти особливо орієнтовані на реакцію дорослих.

  1. Соціальні навички.

Перевірте чи достатньо дитина засвоїла соціальні навички, що допоможуть їй знайти друзів в новому колективі:

– як познайомитись з іншою дитиною;

– як запропонувати пограти;

– як попросити якусь річ;

– що не можна ображати інших дітей;

– що вчителя треба слухати;

– не боятися вступати в контакт з дорослими і однолітками.

     Одже, користуйтеся цими порадами, що допоможуть полегшити складний для багатьох першокласників процес адаптації до нового соціального середовища.

Інформацію підготував вихователь старшої групи “Ромашка” Гибайло Г.В.

Завдання національно-патріотичного

 виховання дошкільників

Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися але будь-хто з нас без Батьківщини  – ніщо. 

Василь Сухомлинський

         Патріотизм — одне з найглибших почуттів, закріплене століттями й тисячоліттями історичних подій. Не можна бути патріотом, не відчуваючи особистого зв’язку з Вітчизною.

        Яка приваблива сила є в тому, що нас оточує в дитинстві? Чому, навіть поїхавши із рідних місць на довгі роки, людина згадує їх з теплом, а живучи в місті, селі, вона з гордістю розповідає гостям про красу та багатство рідного краю? Це вираження глибокої прихильності та любові до всього, що з ранніх років увійшло в серце як найдорожче. Свою любов до рідних місць, уявлення про те, чим вони відомі, красу природи, здобутки людей — усе це ми й намагаємось передати нашим вихованцям як основу їхніх моральних та патріотичних почуттів.

          Позитивною тенденцією сьогодення є повернення українського суспільства до вивчення історії України, побуту, традицій та обрядів нашого народу, а головне — активне, не формальне залучення дітей до їх вивчення.    Досвід показує, що вже в дошкільному віці дитина може та повинна знати, у якій країні вона живе, чим ця країна відрізняється від інших, чому її називають Україною.

         У дітей дошкільного віку саме в цей період формуються культурно-ціннісні та морально-патріотичні основи особистості; розвиваються їх емоційна, чуттєва сфера; психічні процеси (мислення, пам’ять, увага); відбувається соціальна адаптація до вимог суспільства; розпочинається процес національно-культурної ідентифікації, усвідомлення себе як частини навколишнього світу.

         Дошкільне дитинство — найсприятливіший період виховного впливу на дитину: те, що сприйме, запам’ятає дитина в цей час, залишиться в її пам’яті надовго, а може, й на все життя. Це дуже важливо для формування патріотичного світогляду. Саме тому  робота з патріотичного виховання охоплює цілий комплекс завдань:

  • виховання любові та шанобливого ставлення до близьких людей, сім’ї, родини;
  • ознайомлення дітей із явищами суспільного життя;
  • народознавство;
  • ознайомлення з засобами мистецтва;
  • знайомство з державними на національними символами;
  • ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.

         Отже, завдання патріотичного виховання дошкільників є нині актуальними і важливими.

         Почуття патріотизму є в душі у кожної людини, але необхідно його просто пробудити, зуміти достукатися і поставити правильні життєві пріоритети.

         Адже саме родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дити­на засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю.

         І якщо, ви батьки, насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

  • Йдучи вулицею рідного міста, роз­повісти про визначні пам’ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.
  • Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?
  • Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей.
  • Побувати в прабабусь та прадідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, при­казки, забавлянки вони знають?
  • Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.
  • Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю
  • Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим.
  • Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.
  • Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в рідному місті.
  • А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору.

       Шановні батьки, до вашої уваги пам’ятати:

      Наші діти – зерна нації. Щоб кожний дошколярик став відбірним зернятком і виріс гармонійною особистістю схожою на дозрілий колос, потрібно створити для цього всі умови в сім’ї та дитячому садку, посіяти у душу вихованців зернятка пам’яті народної та духовності, здоров’я та працелюбності, культури та краси. Проростуть ці паростки добра -і виросте колосисте поле життя, наснаги, мудрості і самоповаги майбутньої надії держави.

   Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю!

Анкетування батьків

Шановні батьки!

      Для вдосконалення спільної роботи закладу і сім’ї в напрямі патріотичного виховання вашої дитини і групи в цілому просимовас заповнити цю анкету. В анкеті два типи запитань: тестові, де необхідно просто підкреслити ваш варіант відповіді, та відкриті, де відповідь треба вписати. Нагадуємо, що неправильнихвідповідей бути не може!

Чи вважаєте ви патріотичне виховання необхідною умовою гармонійного розвитку вашої дитини?

  • Так;
  • ні;
  • я не замислювався (-лась) над цим питанням.
  1. Хто повинен займатись патріотичним виховання вашої дитини?
  • Дошкільний заклад;
  • батьки;
  • бабусі та дідусі;
  • комплексний підхід.
  1. Чи знає дитина походження свого імені, прізвища?
  • Так;
  • ні;
  • частково.
  1. Чи відвідуєте ви разом з дитиною музеї, театри?
  • Так;
  • ні, не вважаю це потрібним;
  • ні, не маю часу;
  • іноді.
  1. Як і де ви проводите час поза домівкою?

____________________________________________________

____________________________________________________

  1. Які традиції існують у вашій родині?

____________________________________________________

____________________________________________________

  1. Чи залучаєте ви дитину до посильної участі в підготовці сімейних свят?
  • Так;
  • ні, не вважаю це потрібним;
  • іноді;
  • ваш варіант: (рядок).
  1. Як часто дитина спілкується з дідусями та бабусями (з прабабусею та прадідом)?

____________________________________________________

  1. Чи є у дитини в сім’ї свої обов’язки і які?

____________________________________________________

____________________________________________________

Інформацію підготував вихователь середньої групи “Калинка” Черняк А.О.

Поділіться цим дописом у соціальних мережах: