Вимоги оновленого Базового компонента дошкільної освіти. У фокусі «Мовлення дитини»

       Мовленнєва компетентність – здатність дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних і невербальних засобів. Мовленнєва компетентність об’єднує фонетичний, лексичний, граматичний, діалогічний, монологічний складники та засвідчує їх взаємозалежність та взаємозумовленість.

Розвиток мовлення дитини в новій редакції Базового компонента дошкільної освіти справедливо подано як один з основних освітніх напрямів. Причому акцент подано не на розв’язанні окремих завдань, а на цілісному підході до формування мовленнєвої компетентності (в єдності всіх її складових) як одного з ключових критеріїв і водночас вагомої умови становлення мовленнєвої особистості дошкільника.

У новій редакції БКДО мовленнєву компетентність визначено як здатність дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Такий підхід відповідає сучасним тенденціям у вітчизняній дошкільній лінгводидактиці, яка пріоритетним завданням визначає виховання, починаючи з перших років життя, людини, здатної творчо й доречно використовувати засоби мови та мовлення в різних життєвих ситуаціях, зокрема, презентувати себе, взаємодіяти з іншими, реалізовувати свої потреби і наміри. Такий підхід поєднує в собі навчання мови і розвиток мовленнєвих умінь та навичок, але чітко визначає особистісні пріоритети як мету і результат.

Нині на перший план виступає власний комунікативний досвід дитини, активна практика свідомого і самостійного розв’язання ситуативних мовленнєвих завдань, а не лише наслідування зразка й відпрацювання окремих умінь.

Педагогам і батькам важливо усвідомити, що розвиток мовлення дитини відбувається не лише через наслідування мовлення інших людей, а й завдяки активній мовленнєвій практиці, накопичення власного досвіду адекватного використання мовлення в різних життєвих ситуаціях.

Тож маємо забезпечити дошкільнику можливості такої практики повсякчас, чому сприятиме діалоговий формат його міжособистісної взаємодії з педагогом і однолітками.

У Державному стандарті наголошується на взаємопов’язаності та взаємозалежності усіх складників мовленнєвої компетентності: фонетичного, лексичного, граматичного, діалогічного, монологічного. Формування відповідних умінь має втілюватись у різних формах і видах мовленнєвої комунікації. Нехтування будь-яким із них може ускладнити становлення мовленнєвої компетентності.

Емоційно-ціннісне ставлення:

  • Виявляє любов до рідної мови, повагу до державної мови, мов представників національних меншин України, мов міжнародного спілкування;
  • Незалежно від національної приналежності дитина як громадянин України виявляє інтерес та позитивне ставлення до української мови як державної, прагнення до вільного спілкування з іншими дітьми і дорослими українською мовою.
  • Виявляє інтерес до оволодіння надбаннями

З огляду на пріоритетність проголошеного в оновленому варіанті БКДО діяльнісного підходу формування мовленнєвої компетентності дошкільників, як і інших, відбувається в різних видах діяльності. Серед них важливе місці відводиться навчально-мовленнєвій.

Навчально-мовленнєва діяльність реалізується на спеціально організованих заняттях із розвитку мовлення (індивідуальних, підгрупових  та загальногрупових). Її мета – цілеспрямоване формування фонетичних, лексичних і грамотних умінь, необхідних для повноцінного спілкування та складання різних типів зв’язних висловлювань, які важко сформувати за межами спеціального заняття.  У навчально-мовленнєвій діяльності мова та мовлення для дітей є не лише інструментом пізнання і спілкування, а й  предметом спостереження,  елементарного дослідження, вправляння.  Маємо виводити мовленнєву роботу за межі занять з розвитку мовлення, забезпечувати діалоговий формат усіх видів активності дошкільнят, змінивши характер  мовленнєвої взаємодії з говоріння дітям на розмову з ними.

Найбільш ефективними для розвитку мовлення є такі види діяльності як мовленнєво-ігрова, комунікативно-мовленнєва, художньо-мовленнєва.

Мовленнєво-ігрова діяльність передбачає використання дітьми набутих  раніше знань, мовленнєвих умінь та навичок у нових зв’язках і обставинах. Спрямована передусім на розвиток і вдосконалення мовлення дітей. Вона охоплює мовленнєвий зміст і забезпечує супровід дидактичних, народних, рухливих ігор із текстами та діалогами, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові ситуації спілкування, у яких дитина виступає  в ролі активного мовця. Важливо виокремлювати ігровий метод навчання ( гра як засіб стимулювання активності дітей в інших видах діяльності) від ігрової діяльності (гра заради гри). У грі як методі результат ігрової дії виражається в набутті нових знань та вмінь.

Комунікативно-мовленнєва діяльність напряму впливає на формування мовлення дітей, адже відбувається в процесі їх мовленнєвої взаємодії у системах «вихователь-дитина», «діти-вихователь», «діти-діти», «дитина-діти»; забезпечує встановлення і підтримання контактів з іншими мовцями в процесі безпосереднього спілкування (обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками, результатами діяльності).

Художньо-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює широкий спектр дій художнього спрямування, стрижнем яких є мовлення. Розрізняють такі види художньо-мовленнєвої діяльності: літературно-мовленнєва, музично-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, театралізовано-мовленнєва.

Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення були і залишаються заняття різних видів і типів як спрямоване активізаційне спілкування.  Водночас варто наголосити, що оновлення мети і змісту дошкільної освіти вимагає оновлення способів реалізації цього змісту, спрямування на особистісну домінанту освітнього процесу, зокрема і під час проведення занять з розвитку мовлення.

В основу занять з розвитку мовлення можуть бути покладені робота з дидактичною наочністю, з літературними текстами, реалізація міні-проєктів, пізнавальні діалоги, квести та інші ігри проблемно-пошукового характеру.

Ефективність занять із розвитку мовлення забезпечується підтриманням діалогового формату, що вимагає від педагога вміння і звички слухати дітей, готовності не гасити їхню мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю і досвідченістю, а непомітно підтримувати найменші спроби малят вступити в розмову, висловитися.

Ефективними методами роботи з розвитку мовлення дітей залишається спостереження, екскурсії, дидактичні ігри, бесіда за змістом картини і розповідання за картиною; читання літературних творів із подальшим їх літературно-художнім аналізом, мовленнєві завдання і вправи на основі дидактичної наочності тощо.

Змінилися не стільки методи, скільки способи їх використання, позиції педагога і дітей: перевага має віддаватися творчим мовленнєвим завданням і вправам, реалізації принципу багатоваріантності у процесі їх виконання.

Полілог – проблемна, не репродуктивна бесіда, спільний пошук відповідей на проблемні запитання у процесі обговорення. У репродуктивній бесіді вихователь – ведучий, у полілозі – режисер.

Вправи – багаторазове повторення дітьми мовленнєвих дій. За характером вони можуть бути: імітаційні, конструктивні, творчі, ігрові.

Структурно-синтаксична схема – ефективний метод формування навичок  розповідання. Його суть полягає в тому, що педагог задає логіку опису чи повідомлення, допомагаючи дітям із нарощуванням змісту кожної позиції умовного плану. Схема складається зі стимульних слів та слів-реакцій.

Розповідання командами – ще один ефективний метод навчання розповідання чи переказу. Вихователька пропонує дітям обєднатися в команди, домовитися хто почне, продовжуватиме, закінчить розповідь.

Інтерв’ювання. Цінність цього методу полягає в можливості налагодити і збагатити комунікацію між батьками і дітьми. Він спрямований передусім на батьків, оскільки відкриває їм внутрішній світ їхніх дітей, формує ставлення до малят як до особистостей.

Не меш важливими є методичні прийоми розвитку мовлення: мовленнєвий зразок, запитання, пояснення, вказівка, суміжне мовлення, оцінювання дитячого мовлення.

Високий рівень мовленнєвої активності дітей на заняттях забезпечується доцільно дібраними засобами стимулювання мовлення.

Дидактична наочність  дає змогу максимально наблизити величезний природний і соціальний світ до дитини, сформувати в неї важливі знання та уявлення з різних галузей людського життя.

Плакати, як і сюжетні картини – сприйняття їх у загальногруповому форматі, зразок розповіді вихователя та багаторазове відтворення його дітьми.

Інтелектуальна карта є по суті структурно-логічною схемою, у якій в раціональній формі відображені зв’язки ключового поняття, розташованого  в центрі, з іншими поняттями теми, що разом складають нерозривну єдність.

Коректурні таблиці являють собою інформаційно-ігрове поле з різною кількістю кліток, заповнених предметними картинками.

Літературні твори – один із могутніх способів особистісного розвитку дитини, насамперед мовленнєвого. Сучасна методика ознайомлення з художньою літературою передбачає більш мобільніші, різноманітні способи презентування, осмислення й проживання дітьми літературних творів залежно від жанрових особливостей текстів, їх змістової, ідейної спрямованості, націленості дошкільнят на ті чи інші аспекти їхньої взаємодії.

Щоб позиція педагога сприяла мовленнєвому розвитку дітей, він має мінімізувати власні монологи і створити умови для активної мовленнєвої практики своїх вихованців.

Кожне заняття має дарувати дітям задоволення. Досягається це завдяки використанню доступних і цікавих для них прийомів навчання, створенню атмосфери доброзичливості, зацікавленості в найменшому успіху кожного.

                                                  

Інформацію підготувала вчитель-логопед Синяк О. П.

За матеріалами науково-методичного журналу «Дошкільне виховання»

№3, 2021 р.

Поділіться цим дописом у соціальних мережах: